ВСІМ СМОКТАТЬ!

ВСІМ СМОКТАТЬ!

або Відкритий лист корупціонера до співвітчизників

…Донецьк, кілька років тому. Ресторанчик з недорогих. За сусіднім столом гурт нациків, бозна яким вітром занесених до шахтарської столиці. Попили хлопці донесхочу, і утнули собі отаке: замовивши лабухам Гімн України, стали ходити між столиками, вимагаючи від усіх слухати його навстоячки. Певно, є у п’яних свій бог — ніхто не схопився за ножа, навіть не начистив зухвалим зайдам писка. Хіба що приятель з місцевих — він пив зі мною пиво — тихо мене спитав: «Слушай, а как будет по-украински «всем сосать»? Отримавши відповідь, дійшов до того столу, гепнув об нього келихом, аж гранчаки покотилися, і громогласно зрік: «Всім смоктать!» У тиші, що запанувала потому, було чути як дзижчить самотня муха. Зайве казати, що ентузіазм нациків згас без сліду…

Я це власне до чого? Жодним чином не маю нічого проти націоналістів. Просто змальована вище сценка — то для мене втілення таких речей як «недоречність» і «нездійсненність». А ще — неготовність обстоювати свою правду.

Бо коли чую закиди пересічних громадян про явище корупції — яка так заважає нам жити і з якою ми ось-ось покінчимо — то щораз пригадую оте саме ВСІМ СМОКТАТЬ! Ви що, хлопці, коксу обнюхались чи просто глуздом поїхали?

Боротьба з корупцією в тотально корумпованій країні — це навіть не смішно. Сьогодні в нас чверть України БЕРЕ, інша чверть ДАЄ, а половина і ДАЛА БИ, та не знає кому і як. Сьогодні в нас корупція давно не злочин, а норма державного життя. Більше того — основа державного устрою. І, чесно кажучи, давно варто би її легалізувати, увівши жорсткі правила та тверді розцінки.

Я це вам кажу як корупціонер не самого нижчого ґатунку. І пропоную деякі нотатки з цього приводу: нехай назвемо їх ПОГЛЯДОМ ЗСЕРЕДИНИ. А вже за одним махом — і про державу, і про політиків, і про все таке інше…Бажаєте правди? — ну то нате, їжте повною ложкою!

У вільному, щоправда, викладі — як заспівалося, так і написалося. І не добираючи слів. До речі, політики вам цю правду не скажуть. Між ними дражнити бидло не прийнято.

НА СВІТАНКУ

А знаєте як ця держава починалася? Не за книжками, а «по жизни»? Був такий собі Союз РСР. Цікава країна, але приречена одпочатку. Адже, як не пнися і не гнися — а здобудеш у ній хіба що «Волгу», трикімнатну халупку та простеньку дачку (і ту казенну). А серйозні люди давно хотіли жити на віллах, керуючи «Мерседесами», і діточок навчати в Гарвардах.

Вони врешті Союз і зруйнували — дощенту. А щойно в Росії почалось — на Вкраїні замислились, як його бути далі.

Та й порішили: настав-таки час незалежної держави. Я то добре пам’ятаю: з розмов на батьковій кухні, які чув підлітком. І справа тут геть не в патріотизмі.

«Москва нам жити не дасть, а жити треба. Тож робимо референдум: людям кажем про ковбасу, що її з’їли москалі — і незалежне майбуття, ласе як шмат свіжого сала. Самі ж беремо владу і власність: розбудовуємся, керуєм, ЖИВЕМ!»

Що ж, Україну — українцям (звісно, обраним а не всім).

Так воно й сталося: народ чи не одностайно обрав суверенну Україну. Завирували шалені дев’яності — пани скублися, в холопів чуби тріщали. А щоби людям було не так сутужно: підгодовували їх справними байками ідейних націоналістів. Про величну і заможну Неньку…Запануєм, мовляв, браття, у своїй сторонці. Еге ж: ВСІМ СМОКТАТЬ!

За Кравчука корупція була зародковою. Боялись брати, остерігались давати. Придивлялися. Воно цілком природно: корупція як явище системне — потребує міцної системи. Себто сильної держави, потужного апарату. Де суди, прокуратура, МВС і т.д. — все «своє». І БРАТИ можна тотально і безкарно.

Саме такі обставини поволі і склалися, коли за кермо сів Данилович (чи «Папа», як його звали не без поваги).

УКРА — І НА…: в начале славных дел…

Брали попервах по-всякому. Елегантність була ще не в моді.

Найпростіше — то тупо вкрасти. Далі, маючи голову, вчасно зупинитись (чи відкупитись: не забули ще такого прем’єра як Фіма Донецький?). Або не спиняючись бігти наразі кудись світ за очі (Павло Лазаренко). Куди як майстерніше, хапнувши, попрацювати з документами так, що й комар носа не підточить (Юля). Зауважу — все це вищі посадовці нашої України…

Ну а вже саме конструктивне — це технічно приватизувати державну власність ПІД СЕБЕ. І злочину нема, і гроші є. Володій, заробляй. Ще й самому бруднитись не обов’язково: можна підпрягти, приміром, зятька-пінчука.

Поволі відпрацьовували й інші, вже суто корупційні схеми: хочеш вирішити питання? Попади на прийом до Папи. Треба до Папи? — ДАЙ!!!

(скільки саме — добре знає той, хто роками керував його апаратом. Скільки брав сам, скільки йшло «нагору»: схоче, то колись розповість. Як одним словом — то БАГАТО).

Ну і так згори донизу: вирішити питання в суді? Податковій? На таможні? І пошло-поїхало…

Започаткувалась і політична корупція: власне я сам, працюючи за лаштунками Ради, маю до неї безпосереднє відношення. Тут скажу так: гроші у валізках носили туди-сюди просто СКАЖЕНІ.

Мільйонні суми за зміну пересічним депутатом своєї політ— орієнтації. Семизначні — за одностайне голосування фракції з потрібного питання. А от скільки перепало «совісті нації» за розвал правлячої коаліції — навіть думати страшно…

Спитаєте, чи є депутати, що ніколи «не брали»? Є. Кілька. Це ті слухняні дауни, які й без того робитимуть що належить. Ну то їм і не пропонують. Та ще два збоченці — один Томенко, другий Шкіль. Не беруть хоч лусни! Цих хоч у зоопарку показуй: мовляв, бачите, у нас НАВІТЬ ТАКІ є. Аж два…

Словом, апробовані на практиці були всі корупційні методи.

І врешті система усталилась на наступному:

ТРИ КИТИ УКРАЇНСЬКОЇ КОРУПЦІЇ

1. Корупційне виведення коштів з держбюджету

Ви, можливо, гадаєте: і чого б ото наші партії так воювали за право покерувати тим чи іншим міністерством? Не ламайте голову — не з благочинних міркувань. Все простіше: кожне відомство фінансується з держбюджету. Ти міністр? Бери і кради! Все геніальне — просто.

Звісно, сьогодні це не робиться так зухвало як раніше: пристойний міністр неодмінно проведе тендер, все за законом. От тільки виграє його корумпована структура, близька до «тіла». Це вже до гадалки не ходи.

Тому, власне, й точаться такі запеклі баталії за міністерські квоти.

2. Недоплата належних коштів у бюджет

Явище, зворотнє першому. Здійснюється через митну й податкову служби — без перебільшення озолочуючи їх високопосадовців. Тому хабар за призначення на відповідну пристойну посаду у Києві — від мільйона. Доларів (термін окупності — близько року; далі — чистий прибуток).

І йдуть в Україну фури та контейнери без розмитнення; і йдуть податки в кишеню, та не у державну…

Щорічний баланс схеми: прибуток посадовців — десятки мільйонів, прибуток компаній-корупціонерів — сотні мільйонів, втрати держбюджету — мільярди доларів.

3. Власне корупційні стягнення з громадян та комерційних структур.

Те, що і звикли звати корупцією пересічні українці. Себто постійні хабарі даішникам, БТІ-шникам, суддям, міліціянтам, пожежникам, у ЖЄКи, ВУЗи та у безліч різноманітних дозвільно-регулюючих установ. «З люду по копійці — дядьку повна калитка».

Саме ця форма корупції найбільш болісно сприймається в народі. Причина доволі проста: адже мільйони на підкуп нардепів чи міністрів платить не простий громадянин — а от трудову сотнягу даішнику з кишені виймає саме він. Своя сорочка, одним словом…

Система нині відлагоджена ідеально й працює як швейцарський годинник. Гроші у будь-якій її ланці (хай то ДАІ чи який із Судів) струмочками стікаються в широку ріку — до Центру. Від дільничного інспектора (районного судді) до міністра.

Зрідка трапляються бунти окремих правдошукачів: їх Система або гидливо зригує, або нищить без сліду. Предметом публікацій у ЗМІ такі історії, як за правило, не стають: КАСТА стає стіною.

Скажу просто: якщо бодай колись ми відлагодим ДЕРЖАВУ так, як ми відлагодили в ній корупцію — житимем довго і заможно, на заздрість сусідам.

Бува мене питають і таке: чи варто в цій країні шукати правду?

Зазвичай відповідаю:

ПРАВДА БИДЛУ НЕ ПОТРІБНА.

Причому слово «бидло» я вживаю не в образливому сенсі. Просто є люди, що вирішують питання; а є люди що на них працюють. І працювати спокійніше, не знаючи всієї правди. Ну, а що ти, людино добра, з тою правдою робитимеш? За вила схопишся? То хапайся вже зараз — правди вистачає! А, ще не схопився? — Ну то йди мовчки працюй далі…

До речі, багато правди просто на поверхні: треба лишень читати між рядків. Навчити? Залюбки!

Беремо, приміром, епопею з нещасним Гонгадзе. І згаснути їй не дають — і до діла не доводять. Сенс? Глянем на фігурантів: Кучма, Литвин, Кравченко, Дагаєв, Фере, інші — дрібніші. Тепер дивимось: Кравченко, Дагаєв, Фере мертві. Кучма на пенсії й не при справах. «Кто остался на трубе?» Литвин. Єдиний живий і чинний функціонер, та ще й голова парламентської фракції. От і маєм ту ляльку, якою вправно керують через справу Гонгадзе. Сіпаючи за ниточки. Чи віддадуть спікера до суду? — Ну а то вже як домовляться. На мою думку навряд чи: надто багато в разі чого може розповісти…

Інша історія: «молодая команда» Чорновецького. Ну, я про тих молодиків, серед яких жодного з нормальним людським обличчям, ви розумієте. Царювали собі на Києві, нацарювали потроху: думаю, років на десять кожен. Вже відкрито карні справи. Фігуранти десь потікали. Тиша…

А тепер читаємо між рядків: ДОМОВЛЯЮТЬСЯ. Якщо відкупляться (на кону — десь близько МІЛЬЯРДА) — повернуться як шановані люди. Зажмуть гроші — сидітимуть. Або на Канарах довіку, або в тюрмі від дзвінка до дзвінка. Без варіантів.

Або ось іще: колядник Зварич. Бачте-бо, якого здорового хабарника захапали? Не смішіть мене, люди добрі, і знову ж таки читайте поміж рядків. Побачите: вся суть голосного скандалу має за причину тільки одне — хабарник тупо НЕ ПОДІЛИВСЯ. Не довіз гроші на Київ. Скрисив у вищестоящих товарищей, сука неприятная…За що зараз і начувається.

Ще вам правди? Приміром, про діючих політиків? Будьласочка.

Моральних серед них немає. Слово «мораль» взагалі з іншої казки. З якихось радянських книжок. Відносно нормальних — один Федорович. Авжеж, Янукович: не беспредєльщик, своїх не кидає, слово здебільшого тримає.

Останні — просто мотлох. І розпусник-комуніст на шестисотому «мерсі», і цинічні Тигипко з Яценюком (ось почекайте — вони себе ще покажуть!), і вибухонебезпечна Юля, що десь зачаїлась до пори. Й брудні «вувузели» Богословська з Вітренкою. Ну і наше спільне нещастя, Ющенко: про цього за краще промовчу. Парад уродів…

Не влаштовує? — А ви оберіть собі інших, шановні. Ніхто ж не забороняє! Нема з кого?

Ну тоді всім смоктать!

СОБАКА ЛАЕТ — КАРАВАН ИДЕТ...

Я сміюся з тебе, пересічний українцю! З твоєї дівочої наївності. Сміюся щоп’ятниці, коли ти свято віриш Савіку, на чиєму ринзі розгортаються такі захопливі баталії. Хіба ти не знаєш, що їх учасники за лаштунками потім дружньо обнімуться і поїдуть робити спільний бізнес, а все що на сцені — то лише шоу для вітчизняних лохів?

Сміюся щовиборів: коли ти так розчулено вдивляєшся в бюлетні. Хіба ж не розумієш: там геть усі — це МИ? Різниці немає…

Сміюсь, коли ти розвішуєш вуха на байки політиків: друга державна, землю селянам. Щас: кожній Гапці та й по сапці…

Сміюся щодня. Слухаючи розмови про тарифи, податки, ціни. Як ти віриш усе новим тигипкам з яценюками. Не розуміючи просту річ: якщо кожен пересічний українець поїде на «Авео» — НАМ не вистачить на «Кайєни». Коли кожен відпочине в Єгипті — НАМ не вистачить на Канари. Коли кожен матиме по квартирі — НАМ не вистачить на маєтки.

Ну невже це так важко усвідомити: НІХТО З НАС не зацікавлений у тому, щоб ти жив заможно? Адже країна під нашим керівництвом НЕ ЗАРОБЛЯЄ БІЛЬШЕ. І розподіляючи зароблене, ми прекрасно розуміємо: більше в тебе — менше в нас. Оце тобі і вся економіка. ВСІМ СМОКТАТЬ!

Ти дивуєшся: чого досі не «сів» жоден з мажорів-убивць за кермом? — а ми що, для того будували судову систему, щоб вона судила НАШИХ дітей?

Ти вражаєшся: ми дружно проголошуєм війну депутатській недоторканості — забуваючи про неї одразу після виборів. А ми що, хіба хворі на голову — власноруч підставляти голови під зашморг правосуддя?

Ти марно чекаєш справедливості: а як, власне, ти собі її уявляєш?

Сьогодні є ми. ЛЮДИ. Є челядь, що нас обслуговує: МВС, суди, прокуратура і т.ін. І є тяглове бидло, яке на нас батракує. То кому справедливості, бидлу? — Так не буває, шановний! Місія скотини — на совість робити свою роботу. От і роби: а ми вже якось не дамо тобі здохнути з голоду.

Чи варто тобі боротися з Системою? Звісно що варто. Хоча б тому, що кращі з борців, вбившись у люди, цю систему постійно… поповнюють новими талантами. То ми на тебе чекаємо, пересічний українцю. Проявиш себе — станешся нам у пригоді. Ну і матимеш солодку кісточку.

А щодо боротьби з корупцією скажу тобі так: поки на цю тему дозволено гавкати — гавкай на здоров’я. А потрапиш у коліщата механізму — зжує без сліду. Так ото погавкай трохи, може воно тобі й полегшає…

На чому СЛАВА КРАЇНІ! ВСІМ СМОКТАТЬ!

Прощаюся до часу, твій Корупціонер.